Кореспонденти відомого онлайн журналу запросили на каву перекладача та історика Сергія Гірка та дізналися у нього, що сьогодні вариться на перекладацькій кухні в Україні та допитали щодо популярних ляпів перекладачів. Про всі тонкощі він розповів у своєму інтерв'ю: “Скажімо, якщо ти працюєш над текстом історичного або політологічного плану, то тут, ясна річ, доведеться мати справу з термінологією, яка навіть не повинна бути знайома пересічному перекладачеві. Зі свого досвіду скажу так: по-перше, треба мати гарне відчуття мови – і тої, з якої перекладаєш, і тої, якою перекладаєш. По-друге, необхідно хоча б більш-менш розумітися на питаннях, про які йдеться в книзі. Інакше можна наробити таких ляпів, котрі будуть виловлювати читачі.

Щодо українських перекладачів, то більшість з них працювали над художніми творами. Саме в цій галузі виявили себе такі метри, як Микола Лукаш. До наукової літератури активно почали звертатися тільки в дев’яності. За відсутності школи, те, що було зроблено протягом останніх двадцяти років, – велике досягнення. Тож усі ляпи, які мали і мають місце, є закономірними. “
“Також можу сказати, що роль перекладача надзвичайно важлива. Йому має бути властива скромність, котра не дозволятиме занадто багато на себе брати і перетворюватися на співавтора (хоча й це іноді потрібно). У принципі, перекладач у будь-якому разі стає свого роду співавтором. Іноді в око впадають певні помилки автора – у науковій літературі це особливо актуально. Тоді доводиться брати на себе відповідальність за їх виправлення. Однак треба знати міру. Серйозні видавництва, будучи вимогливими до своїх перекладачів, друкують їхні прізвища не на звороті, а на титулці. Над назвою книги – ім’я автора, під назвою – перекладача. “